Цього ранку все здавалося повинно було бути як звичайно. Зійшло сонце, почав повільно, але впевнено пробиватися його перший промінь, який тільки-но торкнувся землі. Та ось раптом щось порушило тишу цього прекрасного ранку.
- Дзень-дзелень, дзень-дзелень. Ой, де це я? Щось зовсім це не схоже на підвіконня, на якому я спав.
І це справді не було схоже на підвіконня, на якому тільки що спав маленький дзвіночок. Він просто впав.
Що ж мені тепер робити – подумав він. І знову почувся дзвінкий: «дзень-дзелень, дзень-дзелень».
- Хто це посмів турбувати мене – почав сердитися равлик – я може ще сплю!
- Вибачте, будь-ласка, але я просто заблукав – відповів йому ввічливо дзвіночок.
- А мені що до того, йди собі і не заважай спати – сказав грубо равлик і заховався в свій будиночок.
Маленький дзвіночок потихеньку пішов собі геть. Але не зважаючи на всі його намагання ступати чим тихіше, все одно було чути «дзень-дзелень», «дзень-дзелень».
- Ой, вибачте, будь-ласка, - сказав дзвіночок, коли наштовхнувся на сплячого павука.
- Мало того, що він тут горланить на все, коли всі сплять, так ще здумав мені павутину розірвати. Іди звідси, ти дзвінок, а то як заплутаю тебе у своїй павутині, то будеш знати, як мене будити. І павук намірився запустити свою павутину в дзвіночка, але той своєчасно відскочив і швидко почав втікати.
Дзвінок біг так швидко, що не знав далеко він втік чи ні. Але знесилившись він вирішив зупинитися. Трохи відпочивши дзвінок вибрався на невеликий горбок, щоб побачити де він знаходиться. Йому так все навкруги сподобалося, що від радощів він почав плескати в долоні. Дзвінок так був всім захоплений, що навіть не помітив, як із-під горба, на якому стояв, вилізла велика мураха з палицею.
- Та скільки ж можна! – крикнула сердито мураха – Ні стида, ні сорому в теперішньої молоді. Хоч би подумали про старших. І так тут рано вставати потрібно, так ось ще над головою і дзенькають і дзеленькають, ледь стеля не валиться!
- Вибачте! Я й не думав, що це ваш будинок – вибачився здивований дзвіночок.
- Ти не думав? А взагалі ти хоч щось думаєш? Ось зараз як дам, то точно думати почнеш – і мураха замахнулася палицею.
- Ні, не треба, прошу вас, я ж ненароком. Вибачте.
- Іди звідси, щоб я тебе не бачив, а то дійсно відшмагаю!
І маленький дзвіночок знову втікав куди очі бачать. Коли він зупинився, то не чув вже ні слів мурахи, ні павука, ні равлика. Йому просто захотілось плакати:
- Боже, ну чому я такий дзвінкий і завжди тільки заважаю? Всі на мене сердяться, лаються. Кому я взагалі потрібен такий. І з його оченят полились маленькі краплинки, які раз у раз падаючи вниз дзвеніли.
В таких роздумах і весь в сльозах дзвіночок і не помітив, як підійшов до дерев’яних дверей. Та раптом вони відчинились:
- А, це ти, дзвіночку, - промовив чийсь приємний, лагідний голос – я тебе чекав.
- Чекав, мене? – здивовано перепитав дзвіночок, підводячи голову, щоб подивитися хто ж сказав йому такі приємні і потрібні слова.
Це був чоловік середніх років, охайно одягнений і з дуже привітливим обличчям. Дзвіночку він зразу сподобався і той проникся великою довірою.
- Звичайно! Ти мені дуже потрібен.
- Я, потрібен. – промовив про себе дзвіночок, а потім додав вже голосніше – Я такий радий, що вам потрібен! Ви навіть не уявляєте.
- Ну ось і добре – промовив чоловік і посміхнувся.
Дзвіночок посміхнувся йому у відповідь і увійшов.
День-дзелень, день-дзелень – чути було звідкись.
- Мишко, вставай! – сказала мати заходячи до сина в кімнату – Чуєш! Вже дзвоник дзвонить, в школу пора.
- Так, мам, зараз, зараз встаю – відповів, потягуючись в ліжку, Мишко.
Він дійсно скоро встав, помолився, привів себе в порядок, поїв і почав збиратися в школу. Та раптом йому захотілося подивитися у вікно.
- Мам! Йди сюди, я тобі хочу щось показати!
- Ну що там ще, ти ж в школу запізнюєшся – промовила, неохоче підходячи, мати.
- Дивись, чи не наш це дзвіночок?
- Де?
- Та ось там, біля шкільних дверей висить, всіх в школу кличе, а як голосно співає, щоб всі чули, що уроки почались.
- А й дійсно, молодець дзвіночок, старається. – сказала мати нарешті побачивши дзвіночка, а потім додала дивлячись на сина – І тобі б так старатися, Мишко.
- Та годі, я ж не останній двієчник. І взагалі мені вже пора. Хочу швидше з дзвіночком привітатися.
- Старайся там, вчись добре! – крикнула навздогін мати.
- Добре – ледь чути було Мишкову відповідь.
А під вікном розгорталися свої події.
- Яка приємна мелодія! – сказав равлик – Аж за душу бере.
- Так, це справді так. І павутина під неї добре плететься – додав павук.
- Так. І день з нею починати приємно – сказала мураха, а потім ще додала – все ж таки добре, що є дзвіночок.
- Так, це справді так – згодився равлик – дуже добре.
І так всім сподобався дзвін дзвіночка, що просто не можна було пройти не зупинившись, коли звучав його привітний «дзень-дзелень, дзень-дзелень».
Післямова: Кожному Бог дав своє місце і свою працю.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Спасибо, сестра! Такая нежная история об отвержении и приятии.
Воистину, служа другим, делая дела Божии обретаем и Его защиту и покровительство: и врагов примиряет с нами, если наши пути угодны Ему.
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
